Головна

Про управління

Адміністративні послуги

Нормативно-правові акти

Заклади культури

Охорона культурної спадщини

Основні культурно-мистецькі події та заходи

Доступ до публічної інформації

Громадське обговорення

Кадрове забезпечення

Відділи культури і туризму райдержадміністрації

Відділи культури міськвиконкомів

Законодавство про культуру

Державні закупівлі

Новини «Я буду вічно жити!»

«Я буду вічно жити!»30 липня 2018р., 15:52

    У Волинському краєзнавчому музеї відкрито виставку філокартії до Дня пам’яті Лесі Українки «Я буду вічно жити!».

    Філокартія – видання, поширення та колекціонування поштових листівок про видатних діячів культури, літератури, мистецтва, – відіграє велику роль у пропаганді їхньої творчої спадщини, спонукає до її вивчення, чи, принаймні, до детальнішого ознайомлення з нею.

    Тема «Леся Українка в ілюстрованій поштовій листівці» вперше знайшла своє втілення в однойменному каталозі (автор-упорядник Н. Пушкар), виданому 1991 року до 120-річчя від дня народження поетеси. Кілька поштівок з портретами Лесі Українки та Олени Пчілки увійшли до досить солідного за обсягом альбому-каталогу «На спомин рідного краю. Україна у старій листівці», видання якого присвячене пам'яті видатного українського колекціонера і мецената Василя Васильовича Тарновського (1827-1899).

    Багатолітні надходження до фондів Волинського краєзнавчого та літературно-меморіального музею Лесі Українки в Колодяжному – результат цілеспрямованого комплектування філокартії, присвяченої Лесі Українці. Джерела надходжень до музеїв різноманітні. Більша частина листівок придбана в книжкових крамницях або кіосках; деякі подаровані або передані безкоштовно шанувальниками творчості поетеси. Листівки, на яких зображено пам'ятники Лесі Українці в США і Канаді, подаровані Колодяжненському музеєві відомим бібліографом з Канади Михайлом Вороном та колекціонером філокартії з Любомля Михайлом Дзеєм. Листівку-«цегелку» Волинському краєзнавчому та Колодяжненському літературно-меморіальному музеям подарував наш постійний меценат Володимир Саварин з Луцька. Всі листівки, що вийшли у видавництві «Ініціал», передані до музеїв директором видавництва Віктором Федосюком.




    Хронологічні рамки поштових листівок, що експонуються – 1902-2016 років. Рідкісною є перша фотонатурна поштівка парний портрет Лесі Українки та Ольги Кобилянської, видана Я. Оренштайном, а також дві видані П. Дятловим у 1917 і 1918 роках у Відні; репродукційна листівка з малюнка І. Іванова 1928 року; листівка-«цегелка», збір коштів від продажу якої призначався на розбудову Луцької української гімназії в 1930-ті роки; листівки, на яких відтворено пам'ятники Лесі Українці в США і Канаді (скульптор Михайло Черешньовський).





    Найчастіше видавці та фотографи зверталися до фотознімка Лесі Українки 1896 року, того, якого вона подарувала Нестору Георгійовичу Гамбарашвілі (1871-1966) з дарчим підписом: «Бажаю Вам, пане Несторе, послужити щиро і бездоганно Вашій прекрасній рідній країні. Коли Вам треба буде товариської помочі й поради, то згадайте, що єсть на світі Лариса Косач. Київ. 6.V.1896 p.». Перша така листівка вийшла ще за життя поетеси (вид. Товариства «Академічна поміч» і видавництва «Житє», Львів, до 1909 р.). До речі, цей портрет використано для іменного поштового паперу Лесі Українки, виданого в Полтаві; на такому бланку 20 червня 1913 року поетесі написала листа мати, Ольга Драгоманова-Косач.

    К. Квітка у спогадах «На роковини смерті Лесі Українки» свідчить: «...сама Леся не признавала сього портрета анітрохи подібним до себе. «Такою я зроду не була, – не раз казала вона. – Може, моїм прихильникам, що видають мій портрет, хотілося б, щоб я була такою, – се діло вподобання». [ ... ] Отже, можу додати і свої власні посвідчення: знаючи Лесю близько 15 літ і постерігаючи її вираз в різні моменти життя і в різних настроях, запевняю, що пишно-надменного і холодного виразу в такім роді, як на тому розпростореному портреті, не було в неї ніколи...». Висловився Климент Васильович і з приводу інших двох знімків Лесі Українки, які стали сюжетами листівок. Про листівку, видану Я. Оренштайном 1902 року в Коломиї, на якій Леся Українка з Ольгою Кобилянською, його судження було позитивним: «Скромний вираз на тій картонці без порівняння ближчий до властивого Лесі виразу. Можу запевнити, що й сама Леся находила сей знімок подібнішим, хоча находила, шо на ньому вираз занадто вже смутний: «Baranek bozy», – казала вона, жартуючи...».

    До знімків, зроблених Ю.Тесленком-Приходьком у травні 1913 року (останнє фото Лесі Українки), ставлення К.Квітки було двояким: «...хоча сі знімки незвичайно гарні по техніці, але вирази на них не правдиві і випадкові. В сій опінії я розходився з самою Лесею – вона находила сі знімки вповні влучними».

    1966 і 1971 роках видавництво «Мистецтво» випустило поштові листівки з графічними портретами Лесі Українки художника Василя Чебаника, професора Української академії мистецтв у Києві, графіка. Сестра Лесі Українки, Ізидора Петрівна Косач-Борисова, високо оцінила цю листівку в листі до Анатолія Костенка: «А яку приємність справили Ви мені, надіславши листівку з портретом Лесі (дереворит В. Я. Чебаника)! Якщо це молода людина (а я чогось таки думаю, що молода), то це на рідкість талановитий мистець, бо так передати схожість і вираз обличчя людини, ніколи не бачивши її живу, це може тільки якийсь особливий артист, що його природа наділила даром особливої інтуїції».

    В останні роки до справи поповнення філокартії, присвяченої Лесі Українці, долучилися волинські видавництва («Ініціал», «Медіа»); окремі доброчинці (Я. Омелян, С. Дружинович, П. Гоць, В. Філіпчук) здійснюють видання власним коштом, а відтак і невеликими тиражами.

    Виставку укладено за тематично-хронологічним принципом: фотонатурні портретні зображення; листівки, на яких відтворено пам'ятники Лесі Українці та скульптурні зображення; репродукційні листівки з живописних і графічних портретів; видові фотонатурні та фотомонтажні багатосюжетні – рідні і пам'ятні місця Лесі Українки та Олени Пчілки; листівки з Пошти Майдану 2016 року.

Фото Л. Максимова